Синдром кубітального каналу

Синдром кубітального каналу - це нейропатичний синдром, який виникає в разі здавлювання або подразнення ліктьового нерва в ділянці кубітального каналу і проявляється у вигляді:

• Оніміння і поколювання в безіменному пальці та мізинці.
• Погіршення чутливості у вказівному і великому пальцях.
• Слабкості в руці та пальцях.
• Болю і дискомфорту в ділянці ліктя.
• Труднощів із контролем рухів руки.

Механізм розвитку

Механіка СКК поєднує в собі анатомічні особливості цієї ділянки і вплив зовнішніх чинників. Ліктьовий нерв розташований відносно близько до поверхні шкіри в ділянці кубітального каналу, що робить його вразливим до різного роду пошкоджень. Крім того, він досить рухливий. Під час згинання ліктя нерв легко може переміщатися зі своєї природної борозни.

Повторювані або тривалі рухи згинання і розгинання можуть призводити до його зносу, пошкодження або подразнення. Також варто зазначити, що кубітальний канал відносно вузький. Через це ульнарний нерв має менше вільного простору для руху. Будь-яке запалення або навіть невеликий набряк у цій ділянці чинитиме на нього додатковий тиск і може спричинити значне стиснення.

Причини виникнення

СКК є поліетіологічним захворюванням, тобто може розвиватися з цілої низки причин, установити які не завжди представляється можливим. У якихось випадках людина від початку схильна до виникнення синдрому через особливості анатомічної будови. В інших - тригером можуть послужити різні захворювання, спосіб життя або особливості професійної діяльності. Серед поширених провокуючих чинників можна виділити такі:

• травми (удари, вивихи, переломи);
• шкідливі звички;
• надмірна вага;
• цукровий діабет;
• амілоїдоз;
• інфекції;
• гормональні порушення;
• інтенсивні фізичні вправи;
• підйом важких предметів;
• вплив низьких температур;
• спадкова схильність;
• аутоімунні захворювання;
• безконтрольний прийом лікарських препаратів;
• регулярне використання вібруючих інструментів;
• монотонне виконання однотипних рухів руками;
• незручне положення зап'ястя протягом тривалого часу;
• туберкульоз;
• запальні процеси;
• ревматоїдний артрит;
• вагітність, менопауза;
• новоутворення.

Симптоми

Симптоми захворювання, як правило, не викликають особливих побоювань у пацієнтів, а часто списуються на банальну втому. Разом з тим, патологія має схильність до прогресування і поступового наростання симптомів. Скарги, що періодично виникають, можуть набувати постійного характеру, позбавляючи спокою вдень і вночі.

У цьому й полягає головна небезпека та підступність патології. Пацієнти не звертають увагу на легкий дискомфорт, але ж саме в цей період позбутися проблеми найпростіше. Нерідко пацієнти потрапляють на консультацію до лікаря, коли захворювання перейшло у важчу стадію і розвинулися серйозні ускладнення. Щоб цього не сталося, звертайте увагу на такі симптоми:

• оніміння;
• відчуття поколювання, печіння;
• зниження чутливості кисті;
• відчуття «повзаючих мурашок»;
• біль у мізинці та безіменному пальці;
• порушення чутливості;
• відчуття жару або холоду на шкірі;
• нічні напади болю в кисті;
• порушення процесу згинання і розгинання пальців;
• зменшення сили долоні, ослаблення хвата;
• погіршення когнітивних функцій;
• млявість, апатія, дратівливість;
• сухість і блідість шкіри;
• ламкість нігтів;
• складнощі з виконанням звичних дій.

Ознаки захворювання схожі з проявами синдрому карпального каналу. Характерною відмітною ознакою є поява неприємних відчуттів у мізинці. За карпального синдрому цей симптом відсутній, оскільки палець іннервується ліктьовим, а не серединним нервом.

Діагностика

Для встановлення справжніх причин свого стану і підбору грамотного лікування звертайтеся за консультацією до невролога. Уже під час першого прийому досвідчений фахівець зможе поставити попередній діагноз на основі скарг, фізикального огляду та спеціальних тестів. Лікар може попросити пацієнта зробити дряпальні рухи мізинцем по столу. Долоня при цьому має бути щільно притиснута до поверхні. Пацієнти із синдромом кубітального каналу не зможуть виконати цю дію. Також утруднення викликатиме спроба приведення і розведення пальців у цьому ж положенні. Звертає на себе увагу й те, що мізинець, безіменний і частково середній палець руки не до кінця розгинаються.

Для отримання загальної картини лікар збирає анамнез (історію хвороби). Для цього йому може знадобитися різна інформація:

• час появи перших симптомів;
• обставини, за яких скарги посилюються або слабшають;
• прийом медикаментів;
• характер і локалізація симптомів;
• проведене раннє лікування, його ефективність;
• особливості професійної діяльності, умови праці;
• спосіб життя, наявність шкідливих звичок;
• наявність хронічних захворювань;
• оперативні втручання, проведені в минулому;
• динаміка симптомів (посилюються, слабшають або залишаються стабільними) тощо.

Для отримання достовірних даних про стан пацієнта потрібне проведення додаткових досліджень. Це можуть бути:

• рентгенографія;
• УЗД;
• КТ;
• МРТ;
• біопсія;
• електроміографія;
• електронейрографія;
• лабораторні аналізи.

Під час діагностики важливо провести диференціальний аналіз із низкою інших захворювань і станів, які можуть мати схожі прояви, а саме:

• цервікальна радикулопатія;
• синдром карпального каналу;
• периферична нейропатія;
• остеоартрит, ревматоїдний артрит;
• гангліозна кіста;
• тендиніт, бурсит;
• невралгія;
• травми (переломи).

Лікування

Головним завданням лікування є усунення причини защемлення нерва. Немає сенсу боротися виключно з проявами захворювання, коли вплив провокуючих чинників зберігається.

Кожному пацієнту призначається індивідуальний курс лікування, виходячи зі ступеня тяжкості процесу. На початкових стадіях захворювання добре відгукується на консервативні заходи. Вони включають у себе наступне:

• ортезування (утримує руку в правильному положенні);
• медикаментозна підтримка (НПЗП, засоби, що нормалізують кровообіг, вітаміни групи В, стероїдні ін'єкції);
• фізіотерапія (електрофорез, магнітна терапія, УВЧ, масаж, ЛФК).

У разі неефективності консервативного лікування, високого ризику ускладнень і супутніх патологій призначається хірургічне втручання. Воно може бути здійснене за класичною методикою або більш щадним способом (ендоскопічним або мікрохірургічним). Кращий варіант визначає в індивідуальному порядку фахівець. «Золотим стандартом» у хірургічному лікуванні СКК є ендоскопія. Під час операції використовується мініатюрний ендоскоп з відеокамерою і мікрохірургічними інструментами. Усі маніпуляції здійснюються через невеликий прокол. Це малоінвазивна методика, яка пов'язана з мінімальними ризиками ускладнень і забезпечує швидке відновлення. 

У разі появи болю, оніміння або поколювання в руці, звертайтеся до неврологів із клініки «JMC». Діагностика в нашій клініці проводиться на високотехнологічному обладнанні. Після встановлення точного діагнозу Вам буде підібрано оптимальний метод лікування. Наші фахівці знають, як допомогти пацієнтам із синдромом кубітального каналу, незалежно від стадії процесу і ускладнень, що виникли. Запишіться до одного з наших фахівців і будьте здорові разом з клінікою «JMC»!